ОПОРА продовжує збирати та аналізувати протоколи про результати місцевих виборів 2015-го року,
аби дослідити вплив нової виборчої системи на розподіл мандатів між учасниками виборчого процесу.
І знаходить чимало цікавого, шо можна почитати/подивитись у нас.
Зокрема ми, черкаська ланка, копіювали для дослідження протоколи Черкаської міської, обласної і районної рад.
Ну а решта команди збирала протоколи в інших регіонах.
Фокусуючись по тому час від часу на більш локальних рівнях.
Зненацька і мені випала хрестова шістка, а відтак і “дальняя дароґа”
до південно-західних фронтирів нашої чудової області, у місто Монастирище.
Завдання – взяти у архіві копії протоколів виборів до міської ради.
Частенько таке просте завдання гальмується “виконавцями на місцях”,
тобто працівники архіву можуть невідомо навіщо придумувати всілякі причини
аби не надавати протоколи. Або просто не можуть їх знайти.
Як от у Кагарлику ,
куди колеги їздили вже чотири рази
витратили чимало нервових клітин, а протоколів так і не добули.
Проблеми були і в Черкасах.
Особливо з протоколами виборів до обласної ради,
які у зв’язку із розслідуванням фальсифікацій (https://goo.gl/APNXFJ)
ще довелось пошукати, а потім і копіювати безпосередньо у приміщенні обласного ГУ НП.
Тобто, якихось перепон, проблем і складнощів очікуєш за змовчуванням.
Але коли ти чотири години в дорозі і стільки ж потім маєш повертатись,
то дуже сподіваєшся, що не цього разу.
Відтак у Монастирищенський архів я потелефонував дещо заздалегідь.
Телефон, зазначений на сайті РДА виявився недійсним.
І вже коли я був у дорозі колеги знайшли номер особистого телефону завідувачки архівного сектору
пані Оксани Шевчук. Оксана Олексіївна, по короткій розмові і поясненні чого нам треба, резюмувала, мовляв, доїжджайте і там побачимо. Шо, в принципі, можна було інтерпретувати двояко.
Однак, коли я був на місці, то протоколи вже доставили зі сховища. По короткій розмові,
одразу після написання запиту пані Оксана власноруч (!) взялась їх копіювати,
дбайливо відсортовуючи копії котрі “не вдалися”.
Нам більш звично, коли ми самі копіюємо протоколи. Фотографуємо зазвичай.
Однак на таку мою люб’язну пропозицію Оксана Олексіївна відповіла,
що у такому разі процедура (запит і т. д.) інакша. І продовжила свою роботу.
Я в той час розглядав вазонки на вікні їхнього тісного кабінету і свердло для паперу, яким “дірявлять” архівні справи.
По тому, як усі 113 сторінок було скопійовано я вже зібрався дякувати і прощатись.
Однак… пані Оксана каже, шо це ще не все…
Вона має прошити, пронумерувати і проштампувати копії.
“Овва!”, подумав я. Такого ще не було.
Кажу, шо, мовляв, не варто. Головне – копії є і це вже чудово.
– Є порядок. І я маю його дотримуватись! – відповіла Оксана Олексіївна.
За кілька хвилин я мав пронумеровані, зручно прошиті копії протоколів зі штампами,
в тому числі й “з оригіналом згідно”.
– Скільки я маю заплатити? – запитав я, бо до цього зазвичай потрібно було платити за подібні послуги,
позаяк сотня листів паперу і кілька грамів чорнила – це все ж таки тягар для районного бюджету.
Ну і робота ж нелегка й понаднормова.
Потім ще зазвичай не видають чек про прийняття оплати. Але цього разу просто сказали:
– Ніскільки.
Тож я подякував, узяв копії протоколів і вже повертався,
не витративши на безпосереднє їх добування і півтори години.
От шо таке порядок, думав я. Орднунг!
Незле, загалом, коли порядок і є люди, які його дотримуються.
А чи дотримувались порядку на Монастирищенській ТВК, коли розп оділяли голоси та мандати
незабаром з’ясують мої шановні колеги.
